Це ж про нас’

Це ж про нас вірші і книжки писали, що типу молоді та жваві всього хочуть одразу, смакують життя великими дерев’яними ложками, і все не сплять ночами, розмовляють про літературу й історію і завжди кудись поспішають, наче не встигають жити. Це про нас казали, що типу щедрі на почуття й слова, надто емоційні, типу виною всьому юнацький максималізм, насправді ж ми жадібні до життя. Це про нас шепочуться, типу ми не такі, як попередні покоління, типу в нас немає розуміння і ціни не знаємо речам. Наче ми звикли все отримувати задарма, наче в нас відсутні всі гальма до дій. Та й чорт з ним, з цим світосприйняттям навколишніх, з їхнім непорозумінням та наріканням. Ми тут і зараз, голодні до всього, що нас оточує, ситі всім, що нам говорять по горло і в цьому наш кайф.

Почав

Ти маєш рівно те, на що заслуговуєш. Все тобі ж вертається і що сієш, те пожинаєш. Жалітись немає на що, все приходить вчасно. Варто лише слідкувати за своїми думками, тримати язик за зубами і прямо йти. Чув про таке, що в оптимістів збуваються мрії, а в песимістів – їхні кошмари, тому слідкуй за тим, що в голові. Добром твориться добро і почни з себе, звичайно. Просто посміхнись і повір в те, що все що маєш – прекрасне, і все що оточує тебе – чарівне. Немає поганих людей чи періодів, ти сам собі творець. Тому твори красиве.

large (14)

Всьому свій час

В кінці кінців, є, як є!

Виявляється, коли ніким не прикидаєшся, коли нічого не корчиш з себе соціум тебе не сприймає! Виявляється, коли не звертаєш увагу свій на одяг/взуття/матеріальне положення – оточуючі тебе сприймають за хворого. Я не хочу знати, де був чи була та-то-та, мені не цікаво за яку суму той/та купили собі речі мене хвилюю тільки я!

Ненавиджу сидіти і розглядати чиїсь фото в соціальних мережах, мене не цікавить, чому та людина зробила саме такий крок! Це не цікаво! То її життя! Не мені її судити! Головне, що вона почуває себе комфортно. Головне, що вона сама творить своє життя!

Яке мені діло, що саме вона, чи він ставить в пріоритет. В мене є власні. І я не хочу, щоб хтось пхав свого брудного носа, в моє таке “неідельне” життя!

Завжди вписувала себе в ряди соціопатів. Та зараз розумію, мене цікавлять люди. Успішні люди. Спочатку я вивчаю їх. Мені це цікаво. Дитинство, юність, зрілість, байдуже. Мене цікавить сама сіль! Як вони, будучи тим, ким вони не були досягли того, чого від них особливо ніхто не чекав. Я насичуюсь інформацією, ковтаю її і випльовую, так і нічого не взявши за урок. Я бездар. Я ніщо, та мене рятує тільки віра в досвід. “Гляди” і може з мене щось вийде.

І пішов далі

І він стоїть посеред поля дикого, таку далеку дорогу пройшов. Спраглий, виснажений, пахне цигарками, потом і теплом. Він так старався дійти, та збився з дороги. Він опускає руки. Він сідає в пісок. Він лягає долілиць. Насправді, немає нічого в окрузі, немає нікого поруч.

-А що в мене є? Я ж невдаха. Я програв свою партію в долі. Бог був занадто безжальний до мене. Краще вже здохнути ніж битись об лід, ніж дертись по масляній стіні. А що в мене є? Від мене вислизає всяке ремесло. Від мене ухиляються навіть дороги… А що я є.

 В той момент, як і завжди, стояла за спиною його тінь долі, котра була сильніша за всіляку віру, сильніша за його надії, вона керувала ним, допомагала робити помилки та оступатись, щоб в кінцевому результаті стати тим, ким він повинен бути. Вона опустила руки на його плечі, зашептала вітром біля його скроні і він знайшов в собі сили, вкотре встав і пішов далі.

8KP3nA6R0Zs

Тільки вір

Ти дійсно сильний. І ти спроможний на все.

В тобі прихована віра.

Ти сповнений грандіозних звершень!

Ні про що не жалкуй.

Нікому не жалійся.

Ти все витримаєш.

Пам*ятаєш, Господь дає нам стільки, скільки ми здатні винести.

Ні менше, ні більше.

Всього завжди вдосталь.

Крокуй далі.

Пришвидшуй темп.

Вчись терпіти та отримувати насолоду від усього.

Будь далекоглядним і завжди будуй реальні плани.

Наступай на граблі та вчись тримати удари.

Ти все зможеш.

Ти всього досягнеш.

Ти все пройдеш!

c5e191bbf9SKQSOLB_8476_d03d290378

Мотивація.

І ти щасливчик, якщо знаєш куди ти йдеш.

А взагалі кажуть, що треба правильно ставити цілі, з психології є безліч книжок, які тебе цьому навчать. Здається нічого легшого немає, треба тільки вибрати свою мету і йти до неї, долаючи перешкоди. В книжках та статтях, які кишать і бродять інтернетом так і написано: “Поговорите с собой, поймите, что вам нравится и начинайте действовать”.

Тут, насправді, виникає безліч питань: як можна зрозуміти, якщо ти хочеш все? Як вибрати з усього, якщо воно тобі потрібне прямо зараз? І як це так почати діяти, якщо ти й вибрати нормально не можеш!

Я відкриваю власні ряди тих, хто так і не визначився, тих хто, як та мавпа в анекдоті “і гарна, і красива, і хоч розірвись”.

Це велика хвороба не знати своєї дороги і бути завжди в пошуку. Ні каплі це не весело пробувати все і так і не знайти себе.

Я не вірю в мотивацію. Я не вірю в чарівні “пенделі”. Я не вірю в якусь чудернацьку мить, котра настане скоро і все зміниться.

Немає ніяких мотиваційних штук, є тільки сила бажання! Якщо ти хочеш, то щось робиш для цього. Не хочеш – не робиш, і ніякі слова тебе змотивують! Бажання керують людиною. Ба-жа-ння! Все.

п.с. просто дістали ці нескінченні статті, ці карколомні відео про мотивацію. А якщо чесно, то все відносно в цьому житті, і певна річ – індивідуально.

І буде так.

Ми тут вже п’ятий день. На шостий розіб’ємо свій нічліг посеред берега океану, десь на крайній точці землі. Хвилі будуть омивати нам ноги, хвилі будуть омивати нас. Ми поріжемо фрукти, то точно будуть банани, гуава, папая, свіжі кокоси, аніс, ананас, манговий сік і навіть саподіла. Дістанемо з торбочки вино і мигдаль, і я буду довго промовляти тост в честь нас, ти як завжди будеш його уважно слухати, ми будемо сміятись, будемо всю ніч говорити і обійматись. Посеред ночі розпалимо багаття, бо вітер на березі хоч і літній та прохолодний. Ти будеш згадувати нас, будеш розповідати всілякі історії, перше знайомство, перший поцілунок, перше все. Ми навіть будемо плакати. В нас нічого немає, ми лежатимемо на березі, закутані в темні ночі літа (тому що там літо завжди) і ми будемо найщасливіші. На ранок підемо в місто, якщо це можна назвати містом, сніданок буде з ланкійського “хліба” і невідомих мені ще інгредієнтів.  Несамовита жага до всього нового відкриє перед нами небачені шляхи. Тоді я подумки ще вимовлю: “ми там, де давно повинні були бути”. Зі мною одного ранку чи вночі відбудеться страшна переоцінка цінностей. Я в мить зрозумію, що важливо як ти руки мені зігріваєш, як ти руку мені подаєш, коли ми виходимо з потяга, важливо, які слова ти промовляєш подумки про мене, і як пристрасно дивишся кожного ранку. Я забуду про всі заходи, які напланувала відвідати в Києві, забуду про всі речі, які хотіла купити, забуду про гроші, які знецінюються на очах, бо все це вмить стане неважливим і пустим.  Одягну легке плаття кольору сонця, сумку через плече, дві пляшки чистої води і спрей від комах. Будемо подорожувати містами в дивних потягах, якщо це можна назвати потягом, чудними байками, і велосипедами, там ти нарешті, навчишся на ньому їздити. Будемо коментувати все українською, спілкувати з місцевими англійською і напевне, я не буду дивуватись з ланкійської чи індійської.

А ще з нами всі захочуть фотографуватись, про мене будуть думати – богиня, про тебе – француз, ти ще щось будеш смішно розповідати французькою. Це до речі, дуже близька тобі мова, вона тобі, чесно кажучи, личить. Там я можливо почну римувати слова. Можливо, навіть, розпочну писати книгу, про яку мрію з класу п’ятого. Там нарешті, я перестану заводити чисті нотатники і допишу один до кінця.

З несамовитою легкістю, будемо вертатись в аеропорт, будемо проходити контроль, будемо сідати на борт. Можливо я плакатиму, та то навіть більше від щастя, ніж від смутку, ти поцілуєш мою руку і ми полетимо назад в Київ.