Всьому свій час

В кінці кінців, є, як є!

Виявляється, коли ніким не прикидаєшся, коли нічого не корчиш з себе соціум тебе не сприймає! Виявляється, коли не звертаєш увагу свій на одяг/взуття/матеріальне положення – оточуючі тебе сприймають за хворого. Я не хочу знати, де був чи була та-то-та, мені не цікаво за яку суму той/та купили собі речі мене хвилюю тільки я!

Ненавиджу сидіти і розглядати чиїсь фото в соціальних мережах, мене не цікавить, чому та людина зробила саме такий крок! Це не цікаво! То її життя! Не мені її судити! Головне, що вона почуває себе комфортно. Головне, що вона сама творить своє життя!

Яке мені діло, що саме вона, чи він ставить в пріоритет. В мене є власні. І я не хочу, щоб хтось пхав свого брудного носа, в моє таке “неідельне” життя!

Завжди вписувала себе в ряди соціопатів. Та зараз розумію, мене цікавлять люди. Успішні люди. Спочатку я вивчаю їх. Мені це цікаво. Дитинство, юність, зрілість, байдуже. Мене цікавить сама сіль! Як вони, будучи тим, ким вони не були досягли того, чого від них особливо ніхто не чекав. Я насичуюсь інформацією, ковтаю її і випльовую, так і нічого не взявши за урок. Я бездар. Я ніщо, та мене рятує тільки віра в досвід. “Гляди” і може з мене щось вийде.

І пішов далі

І він стоїть посеред поля дикого, таку далеку дорогу пройшов. Спраглий, виснажений, пахне цигарками, потом і теплом. Він так старався дійти, та збився з дороги. Він опускає руки. Він сідає в пісок. Він лягає долілиць. Насправді, немає нічого в окрузі, немає нікого поруч.

-А що в мене є? Я ж невдаха. Я програв свою партію в долі. Бог був занадто безжальний до мене. Краще вже здохнути ніж битись об лід, ніж дертись по масляній стіні. А що в мене є? Від мене вислизає всяке ремесло. Від мене ухиляються навіть дороги… А що я є.

 В той момент, як і завжди, стояла за спиною його тінь долі, котра була сильніша за всіляку віру, сильніша за його надії, вона керувала ним, допомагала робити помилки та оступатись, щоб в кінцевому результаті стати тим, ким він повинен бути. Вона опустила руки на його плечі, зашептала вітром біля його скроні і він знайшов в собі сили, вкотре встав і пішов далі.