І буде так.

Ми тут вже п’ятий день. На шостий розіб’ємо свій нічліг посеред берега океану, десь на крайній точці землі. Хвилі будуть омивати нам ноги, хвилі будуть омивати нас. Ми поріжемо фрукти, то точно будуть банани, гуава, папая, свіжі кокоси, аніс, ананас, манговий сік і навіть саподіла. Дістанемо з торбочки вино і мигдаль, і я буду довго промовляти тост в честь нас, ти як завжди будеш його уважно слухати, ми будемо сміятись, будемо всю ніч говорити і обійматись. Посеред ночі розпалимо багаття, бо вітер на березі хоч і літній та прохолодний. Ти будеш згадувати нас, будеш розповідати всілякі історії, перше знайомство, перший поцілунок, перше все. Ми навіть будемо плакати. В нас нічого немає, ми лежатимемо на березі, закутані в темні ночі літа (тому що там літо завжди) і ми будемо найщасливіші. На ранок підемо в місто, якщо це можна назвати містом, сніданок буде з ланкійського “хліба” і невідомих мені ще інгредієнтів.  Несамовита жага до всього нового відкриє перед нами небачені шляхи. Тоді я подумки ще вимовлю: “ми там, де давно повинні були бути”. Зі мною одного ранку чи вночі відбудеться страшна переоцінка цінностей. Я в мить зрозумію, що важливо як ти руки мені зігріваєш, як ти руку мені подаєш, коли ми виходимо з потяга, важливо, які слова ти промовляєш подумки про мене, і як пристрасно дивишся кожного ранку. Я забуду про всі заходи, які напланувала відвідати в Києві, забуду про всі речі, які хотіла купити, забуду про гроші, які знецінюються на очах, бо все це вмить стане неважливим і пустим.  Одягну легке плаття кольору сонця, сумку через плече, дві пляшки чистої води і спрей від комах. Будемо подорожувати містами в дивних потягах, якщо це можна назвати потягом, чудними байками, і велосипедами, там ти нарешті, навчишся на ньому їздити. Будемо коментувати все українською, спілкувати з місцевими англійською і напевне, я не буду дивуватись з ланкійської чи індійської.

А ще з нами всі захочуть фотографуватись, про мене будуть думати – богиня, про тебе – француз, ти ще щось будеш смішно розповідати французькою. Це до речі, дуже близька тобі мова, вона тобі, чесно кажучи, личить. Там я можливо почну римувати слова. Можливо, навіть, розпочну писати книгу, про яку мрію з класу п’ятого. Там нарешті, я перестану заводити чисті нотатники і допишу один до кінця.

З несамовитою легкістю, будемо вертатись в аеропорт, будемо проходити контроль, будемо сідати на борт. Можливо я плакатиму, та то навіть більше від щастя, ніж від смутку, ти поцілуєш мою руку і ми полетимо назад в Київ.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s