На самоті.

Сьогодні знову сніжить. Мороз пробирається крізь руки. Скрізь слизько. Скрізь холодно і пусто. Виявляється я не вмію бути одна. Я не уявляю, як люди живуть в самоті. Прикро і страшно.

Вчусь прокидатись зранку в пустому ліжку, варити лише каву, бо він любив чай,  робити сніданок тільки собі, і то якщо не буде лінь  і бути в повній тиші. Я співчуваю одиноким людям.

Одягатись, бігти на роботу, дзвонити йому по-можливості, сміятись плачучи і не видавати, звичайно, що плачеш. Відволікатись друзями, відволікатись справами, приходити додому, відкривати двері і розуміти, він тебе там не чекає. Постояти хвилину на порозі. Видихнути. Дати волю емоціям. Заспокоювати себе- “він скоро приїде”, дивитись фотографії, де ви розмиті, смішні, чудернацькі та там ви разом. Передивлятись відео, де ти його знімала, він психував, а потім накидався на тебе і лоскотав до сліз. Нічого не вечеряти, бо лише він садив тебе біля себе, просив щоб закрила очі і тріумфально приносив бургер, приготований за якимось своїм новим рецептом чи якийсь екзотичний салат. Ви вечеряли, а він світився від щастя, типу “Так, це я приготував такий шедевр, можеш хвалити мене”. І ви їли до пуза та  сміялись…

Розумію сенс слів “ділити одне життя на двох” і ні разу не жалію, що ми завжди були, є і будемо одним цілим. Це просто виплеск емоцій. Ми побачимось. І все буде ще краще.

Та все таки, я співчуваю одиноким людям.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s