Ти знаєш. М.

Ти ж знаєш, якщо двоє в парі не отримують задоволення від проведеного часу разом, якщо не їздять в чужі країни та міста, якщо не цілуються під дощем, “грош ціна цим парам”.Все пропало, якщо ви не відчуваєте себе вільно на ряду з абсолютною відданістю. 

Передивляючись нашу папку “фото” розумію, що лише разом ми втілюємо власні потенціали в життя, а значить ми повністю праві, що ми разом.

Advertisements

Привіт 2017

“”””””””””””””””””””””””””””””””””””””””””””””””””””””””Пора підводити підсумки 2016, що сказати, не дивлячись на всі незгоди та перешкоди, рік був повен відкриттів та звершень. Саме в 2016 я вперше перетнула європейські кордони (Болгарію і Румунію не рахую🙊), саме в 2016 я вперше йшла по трапу в літак, саме в 2016 я вперше ввійшла в океан, вперше зірвала з дерева персик, вперше й востаннє відрізала волосся під каре і в котре зрозуміла, яке неймовірне кохання до своїх рідних палає всередині. 

2016 почався вивченням нової мови, переоцінкою цінностей, перекресленням власних принципів, зародженням нових устоїв. Я вкотре зрозуміла, що ми на все спроможні, вкотре відчула, яку важливу роль відіграє присутність коханої людини, його простота, його віра, дбайливість й підтримка. 

З початком 2017 ще раз засвоїла, що меркантильність – дно, ніщо матеріальне не важливе, кохання – багатство та й взагалі все просто насправді, головне нічого не ускладнювати. 

Мені здається, такого просвітлення я чекала давно і тепер головне вберегти його.

Щасливі люди посміхаються, багато читають, подорожують, кохають, ні в чому собі не відмовляють і від усього отримують задоволення!

З Новим Роком!!

Есть я и ты.

Есть поводы писать о тебе письма.

Есть поводы испить c тобой вина.

не нужно разглагольствовать о истине.

Ведь истина у нас с тобой одна.

Есть я и ты, и длинный путь наш общий.

И общий быт, и дети на двоих.

Давай пообещаем только вот что,

вдруг если что, без криков уходить.

Знову вечір

Привіт, вже вечір – час створений для розмов.
Мене звати Наталія, я обожнюю міцну каву без цукру й без молока, я не фанат солодощів, не веган, я відвертий м’ясоїд, я недолюблюю дівчат, обожнюю гарну прозу і складні вірші та більш за все я терпіти не можу узагальнення.
Це знаєте, коли кажуть: “от ніхто так не робить” або “у всіх так”, чи щось на кшталт “ні в кого це не виходило, то й в тебе навряд чи вийде”. Я “ЗА” дії, я “ЗА” повне втілення найбезглуздіших мрій, краще бажати дізнатись, як це там на горі, тремтіти, страшенно боятись висоти, плакати і кричати, врешті решт, від страху, але дійти туди, зібратись з духом, подивитись на краєвиди і закохатись в височінь, або ніколи туди не вертатись.
Я “ЗА” цікавість та експеременти, навіть якщо вони невдалі, навіть якщо ти будеш жалкувати, а тим більше якщо ти будеш задоволений від досягнутого.
Знаєш, коли чогось прагнеш починаєш бачити це всьому, починаєш скрізь це знаходити, сприймаючи як знаки чи поштовхи до втілення бажаного.
Мене звати Наталія, я обожнюю жуйчики, мопсів, море, гори й океан, страшенно боюсь висоти, ненавиджу скиглиїв (чи то нитиків), терпіти не можу меркантилістів, мрію стати гедоністом і горджусь людьми, котрі долають власні страхи й психологічні кордони.
Життя надто коротке, аби завжди вагатись і залишати мрії мріями.
П.с. Хоча, у всьому є вийнятки)

SomeTimes

Іноді задля рішучих кроків вперед потрібно зробити хоча б один назад. Іноді, щоб обіймати міцніше варто тужити в далечині. Іноді, щоб цінувати те,  що маєш, потрібно дещо втратити. Страшно робити крок назад, страшно прощатись на час, страшно втрачати. Але пам’ятай одне, як істину – все відбувається з тобою вчасно і так, як повинно відбуватись. Не дарма ж ніч змінюється на день, не дарма ж після грози виходить веселка, все що з нами відбувається, на щастя, нам потрібне. Так повинно бути!

Ласкаво просимо 

“Сюда бистро! Шо в сумкє?! Я спрашиваю, шо вєзьом, сабака нашла слєд” – кричить наш прикордонник, на страшному суржику, а це значить “Ласкаво просимо до України”. 

Зараз, як ви зрозуміли, буде наївна моя маячня, про те, як важко жити тут і які всі щасливі там. Не буду уточнювати країни, головне суть, а суть завжди знаходиться в очах та поведінці людей. Так от, до чого я веду, з моїх уст можна чути оди моєму краю, моїй рідній землі, пейзажам та скарбам духовним, але одне можу точно констатувати в нас нещасні люди, і це відображається в їхніх очах. Якби мене запитали, ну чим же ми таким відрізняємось від європейців, а я б сказала не європейців, а від цивілізованих людей, то відрізняємось ми, як мінімум поглядом і, як максимум поглядом також. В нас він переляканий, коли я кажу в нас, то маю на увазі більшість, котра ще не знає значення слова свободи та своїх прав. Статистику творить більшість, а в нас вона бідна і, що не кажіть, знедолена, особливо зараз. Побачивши безкоштовну каву в одному з терміналів аеропорту, цивілізація проходить спокійно, і тільки в совковщини очі горять жадібністю і бажанням взяти собі кави, чаю, капучіно, ще й нагребти з собою в кишені одноразові пакетики і не через безкультур’я, а в силу своєї затурканості. Там все для людей, а як це, коли все для людей ми не знаємо, тому й ведемо себе, як аборигени. 

 

Круто було б написати, про тамтешні краєвиди, архітектурні творіння й пейзажі, але Бог з тим всім, їдьте й дивіться, навколо ж стільки ще нами не відвіданого) 

 

п.с. Круті слова, почуті мною від співвітчизника: “Добре там де нас немає, але ми всюди”. І ще раз, матінко рідна, як же мені шкода наших людей.

Dreams

З часом зітруться спогади, точніше стануть якимись затуманеними і в пам’яті лишаться лише доторки, лише відчуття вітру в волоссі, твої шепоти, нічні прогулянки, наші блукаючі кроки, найкращі перекуси на вулицях, запахи міста і дике бажання все увіковічити. З прожитими днями розуміється лише одне, варто в кожен день вкладати все життя, всього себе, бо все минає і ти лишаєшся зі спогадами. З прожитими днями знову пізнаю істину ніколи нічому не дорікати і не казати “ніколи”. Все нам вертається. Ми завжди отримуємо рівно стільки скільки віддаємо, якщо це добро і в рази більше, якщо це зло, але ми завжди отримуємо по заслугам. Навчитись не гніватись, навчитись не жалітись, навчитись вірити, а не перевіряти кожне слово, от що я повинна. Нові місця, нові міста, люди й вулиці доводять лише одне – всім байдуже на тебе, ти є тільки для себе, тому по-справжньому жити от що головне. Радіти будь-якій дрібниці, не звертати уваги ні на які нарікання в твою сторону, от що зберігає рівновагу з гармонією. Єдине, що розуміється з кожним відкриттям нових дверей – на світі є безліч місць, де варто побувати і в тебе немає ніякого права казати, що це неможливо. Надзвичайний поштовх в роботі над собою є пізнання відмінних від тебе людей. Вчитись приймати свої недоліки, вчитись змінювати їх на переваги і нарешті навчитись думати позитивно і перестати в кінці-кінців вживати частку “не” в своїх словах. Колись мене запевняли, що все про що думаєш втілюється рано, чи пізно в реальність і я не вірила тому, а зараз в тисячний раз впевнююсь – з нами завжди стається те, про що ми думаємо. Сміючись над чиєюсь незграбністю ти сам того не помічаючи станеш незграбою, радіючи чиємусь щастю ти сам станеш щасливішим. Єдине питання, котре й досі крутиться без упину в моїй голові: “Якщо все так просто, чому ми так ніколи не робимо?!”